|
Був видатним діячем польсько-українського соціалістичного руху.
Професор Стефан Козак під час ромови з Павлем Пєняжком
Павел Пєніажек, Політична Критика: Сьогодні святкуємо 154 річницю від дня народження Івана Франка, важливого діяча галицького лівого угрупування в другій половині XIX і на початку XX століття. Його вважають за видатну особистість. У чому полягала його велич?
Професор д-р Стефан Козак, Кафедра Україністики Варшавського Університету: Я передставив би декілька причин. По-перше, він був особою дуже всебічною. Був письменником, перекладачем, літературознавцем, мислителем, суспільним і політичним публіцистом, культурним і політичним діячем. По-друге, він відіграв немалу роль у модернізації української культури. Завдяки своїм літературним перекладам і теоретичним дослідженням, він вирвав її з хлопоманства і примітивних етнографічно- народних ідеалів. По-третє, завдяки своїм замальовкам і перекладам, мав чималий вклад у літературознавчі дослідження і не тільки. Він був доктором філософії. Вчетверте, активно діяв на користь народного і соціалістичного руху. Разом з польськими соціалістами, творив в Галичині робочий рух, він кандидував до сейму, перекладав на українську класиків соціалізму, в тому Маркса.
За свої погляди Франко втричі був ув’язнений. У чому проявлялися його ліві погляди?
Коли Франка вперше ув’язнили, хоча офіційно вирок одержав за соціалістичну пропаганду, так насправді він не був свідомим діячем. Лише після виходу з ув’язнення він нав’язав контакти з польськими соціалістами, між іншим Болеславом Лімановським. За другим і третім разом його фактично вже ув’язнено за погляди.
Франко створив першу українську партію, яка зверталася до соціалістичної ідеології. Він опублікував сотні статей про суспільну і політичну тематику. Його тексти друкувала преса між іншим польська, українська, угорська, російська, німецька, австрійська.
У своїх повістях описував між іншим, як експлуатованими були робітники, як у жалюгідних умовах працювали, як жалюгідно були винагороджувані. У зв’язку зі своїм походженням – був сином селянина – він знав, як нехтуваний є суспільний клас, з якого він виводився. Франко був переконаний, що соціалізм, який опирється на ідеалах рівності і суспільної справедливості, був Галичині дуже потрібний.
Ці переконання наблизили його до польських соціалістичних діячів. Разом з Лімановським, Кшивіцкім написали програму Галицьких соціалістів.
Як близькі були його співвідношення з поляками?
Франко за походженням був українцем, але вчився в польських школах. Багато з його політичних співпрацівників були поляками. Він писав і творив по-польськи і по-українськи. Mіж іншим дві знамениті повісті „Лель Полель” і „Для домашнього вогнища”. Публікував між іншим у журналах: “Робота”, “Львівський Кур’єр”, де перепрацював 10 років, чи також у варшавському “Загальному Огляді”. Брав участь в житті Польського Історичного Товариства у Львові та Літературного Товариства. Загалом він був і польським і українським діячем.
На жаль, політична діяльність, особливо невдачі в кандидуванні до загальнодержавного сейму Галичини, стягувала на нього громи з боку польських як і українських консерватистів. Атакували його за критичне ставлення до польської ендецїі і українських націоналістів. В половині 1897 року, під час гострої публіцистичної полеміки, під впливом емоції і гіркоти, він написав статтю „Поет зради”, у якому атакував Міцкевича. Головне в чому звинувачували Франка була апологія зради, у якій він сам закидав Міцкевичу. Поляки у Львові дуже критично прийняли цю статтю.
Загаломь початок і кінець XIX і XX ст. я вважаю за найважчий і для Франка, і для польсько-українських взаємин. Українці надіялися, що складене порозуміння між польськими народовцями та українськими консерватистами покращить ситуацію українського населення, відкриє львівські польські еліти на українську проблематику. Вони надіялись, що буде заснуваний український університет у Львові. Нічого з цього не вийшло. Українська молодь у рамках протесту переходила на інші вузи. Франко це переживав.
Франко в цей час надіявся на професуру у Львівському Університеті. Його підтримав сенат вузу, але запало рішення, імовірно у Відні, щоб Франка не допустити до читання лекцій. Вони лякалися, що його радикальні погляди матимуть поганий вплив на студентів. Після цього, у результаті маніпуляцій, Франко зазнав поразки у виборах до парламенту. Обвинувачувано його в антиполонізмі. Це все спричинилося до написання гіркої статті „Поет Зради”. Одначе невдовзі він змінив своє рішення.
Незважаючи на чималий вклад Франка в польську культуру він не є у нас визначною постаттю.
Тут з прикрістю я мушу сказати, що в шкільних програмах не має ані згадки про те, що напр. Іван Франко з польськими письменниками напр. Янем Каспровічем редагували Львівський Кур’єр, перекладали один одного, співпрацювали між собою. З’являється лише згадка про Тараса Шевченко під час обговорення романтизму, яку ми завоювали з померлим вже професором Маковскім. Поза науковими журналами ніде не знайдемо текстів про життя, діяльність і погляди цієї постаті.
З чим ми повинні сьогодні асоціювати Івана Франка?
Франко передусім символом польсько-українського літературного, наукового та політичного співробітництва. Він зразком титана праці, прикладом вразливості на несправедливість і кривду робітників і селян. З цієї вразливості виникали його прогресивні погляди і ангажування в народний і соціалістичний рух.
Інтерв’ю неавторизоване, опубліковане за згодою співбесідника.
Переклали: Adriana Weronika Radomyska, Mariya Vus
Na podobny temat
|
Order software online 
@Spokojny "Overall proponuje...
Pomys³, ¿eby na ka¿d± parê przypada³o...